Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

Непростого коня зображено на гербі Туркменії. У блакитному колі там – Янардаг – ахалтекинський кінь першого й довічного Президента незалежної та нейтральної Туркменії Сапармурата Туркменбаші, представник класичного взірця ахалтекинськой породи. Ця порода – одна з найдавніших серед верхових коней, у VII ст. вона вважалась однією з найкращих в Передній Азії. Науковці припускають, що кінь Олександра Македонського Буцефал належав до ахалтекінської породи.

На гербі міста Верхньодніпровська, що в Дніпропетровській області, зображено іншу свійську тварину – бика. Герб Верхньодніпровська, розроблений у Катеринославському губернському правлінні й уперше узаконений 1811 р., відтворював у своїй символіці географічне положення міста й головну рису господарства його околиць: «На золотому тлі бик, що грається, а на нижньому, зеленому, тлі срібна річка, що тече, на знак достатку в скотарстві того краю та вигоди, наданої для того природою».

В українській геральдиці бик присутній здавна, бо був священною твариною наших предків. Цей символ означає родючість землі. Бика зображали на гербах міста Липовець Вінницької області (оскільки в місцині, де воно розташоване, було розвиненим скотарство), колишнього містечка, а нині села Язловець у Тернопільській області (оскільки червоний бик на срібному тлі був родовим гербом князів Понятовських, власників містечка у ХVІІІ ст.).

Бика зображено на гербі Ісландії. Він являє собою синій щит, на якому зображений червоний хрест на срібному хресті. Щит тримають четверо покровителів Ісландії, що стоять на шматку магми. Бик – покровитель Південно-Західної Ісландії, орел чи грифон – Північно-Західної, дракон – Північно-Східної, велетень – Південно-Східної. Цих покровителів дуже шанують на теренах Ісландії.

Однак не тільки наземних тварин зображали українці на гербах своїх земель та міст. Так, наприклад, на гербі наймолодшого міста Криму – Щолкіно – красується пара срібних дельфінів.

…дельфін у гербах був емблемою сили? Він також вистпає як символ морської стихії, свободи, радості, благородства. У Давній Греції дельфін вважався носителем душ померлих на острови блаженних. З ним також пов’язується спасіння потопаючих (згідно з одним з міфів, дельфін підхопив співця Аріона, коли той кинувся в море). У християнстві цей образ пов’язувався з Христом – спасителем світу (оскільки дельфіна розглядали як рибу, а риба – це символ Христа).

1150 р. дельфін став деталлю герба володарів Нижньої Бургундії, яка через це почала зватися Дельфінатом (франц. Dauphine); після смерті останнього бургундського князя, котрий не мав нащадків, князівство перейшло під владу короля. З 1349 до 1830 р. першорідний син французьких королів став носити тому титул Дельфіна (Дофіна).

Короп фігурує на гербі сучасного селища міського типу Короп, що на Чернігівщині. Це містечко в долині Десни відоме ще з княжих часів: найраніша згадка про нього датується 1153 р. На той час воно було фортецею в Новгород- Сіверському уділі Чернігівської землі, але згодом, очевидно, значно занепало, оскільки після княжої доби згадки про Короп у документальних джерелах надовго перериваються. Нової хвилі розвитку містечко зазнало в першій половині XVII ст., коли польський король надав йому привілей на користування магдебурзьким правом. Опис герба, наданого на той час місту, нині є невідомим, але скоріш за все саме тоді Короп одержав емблему з зображенням коропа, супроводжуваного вгорі зубчастою листковою короною, яка згодом фігурувала на печатках Коропської сотні.

1746 р. біля Кілійського гирла Дунаю переселенцями-сектантами було засновано поселення під назвою Липованське. Згодом, наприкінці XVIII та на початку XIX ст., поселення набуло характеру рибальського містечка та значно зросло завдяки швидкому поширенню в його околицях рибальського промислу. 1840 р. містечко дістало нову назву – Вилкове (вилкою місцеві рибалки звичайно називали Кілійське гирло Дунаю, що недалеко від містечка утворювало дельту). 1932 р. румунський королівський уряд затвердив для Вилкового, яке було тоді муніціпіею Ізмаїльського повіту, герб, що відтворював географічне положення міста в дельті Кілійського гирла Дунаю та його рибальський побут: «На срібному тлі блакитна кроква, під якою три золоті риби, а вгорі з боків дві зелені рогозові стеблини. Щит увінчано срібною міською короною з трьома зубцями». Риби зображені й на сучасному гербі міста, яке тепер належить до Одеської області.

Золота рибка – не казкова героїня, а справжня риба з родини коропових, наукова назва її – китайський карась. Найдавніші відомості про золотих рибок з’явились у Китаї в VI ст. до н. е. Саме в цей час їх почали утримувати як декоративних тварин. Зображення золотої рибки є в ранніх пам’ятках китайської писемності й на гербах знатних родин. Містечко Пльон, розташоване на півночі Німеччини, має на своєму гербі зображення цієї рибки, й у фонтані на його привокзальній площі мешкають справжні золоті красуні.

Чому птахи не падають, коли сплять на гілці? Зазвичай під час відпочинку тварини приймають позу, в якій вони можуть максимально розслабити м’язи. Але для більшості птахів спокійний сон, навпаки, можливий лише при напруженні м’язів ніг, які допомагають їм стійко, не втрачаючи рівноваги, сидіти на гілці або жердинці. Ці м’язи довгими сухожиллями з’єднані з пальцями. Коли птах сідає, м’язи скорочуються, сухожилля натягується – і пальці стискаються. Під час сну птах не може випрямити ноги (уві сні його тіло нерухоме), тому пальці не випускають опору.

Птахи, які сплять стоячи у воді (наприклад, фламінго або чаплі), часто підібгають уві сні одну ногу. Так вони віддають воді